Зарубежная современная проза — Сергій Жадан

Перша в Україні збірка творів провідних письменників, що зачіпає алкогольну тему. Корифеї українського слова вирішили поділитися своїми спогадами та міркуваннями щодо вживання алкоголю. Оповідання навряд чи когось залишать байдужим, адже ці історії настільки реальні, що, цілком можливо, траплялися з вами.

Одного разу десять відомих авторів – Люко Дашвар (Херсон), Володимир Лис (Луцьк), Сергій Жадан (Харків), Галина Вдовиченко (Львів), Макс Кідрук (Рівне), Лариса Денисенко (Київ), Ірен Роздобудько (Донецьк), Олександр Гаврош (Ужгород), Євген Положій (Суми) та Яна Дубинянська (Крим) – вирішили поділитися своїм рецептом радості. А радість буває різна: легка, як вітерець, або з присмаком смутку, тепла й тиха чи сонячно яскрава – обирайте свою.

«Америка видається мені країною дійсно рівних можливостей», – повідомляв Боб Кошкін, пишучи короткі, проте місткі електронні листи рідним та близьким… Два місяці тому, на початку літа, він висадився на летовищі Джона Кеннеді й рушив уперед, почуваючись так, як, мабуть, почувався свого часу Колумб: хитавиця ще не відпустила, думка про океан викликала спазми, проте під ногами лежала Америка й час було братися до її підкорення та окультурення…

«…Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, аніж потрібно. Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший – до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються».

Усім потрібна хороша робота, ніхто не любить роботодавців. Усі ухиляються від сплати податків, проте саджають зазвичай того, хто перший запропонував не платити. І що в такому разі може нас вивільнити? Нас може вивільнити хіба що віра. Релігія, як правило, обслуговує спекулянтів та соціалістів, тож нам залишається хіба що молитись. І дбати про бухгалтерію… Фіма тримав невелику мережу пересувних кав’ярень, погано підготовлений персонал, багато працював, терпіти не міг безробітних.

За ті сорок днів, відколи помер Марат, до міста прийшла весна. І майже встигла минути. Ховали його в поминальний вівторок, на початку квітня, а нині пагорби заросли травою, зеленою й пекучою: надходило літо. За сорок днів ми встигли все забути й заспокоїтись. Але ось Маратові батьки зателефонували й нагадали. І я подумав: так, справді, лише сорок днів. Померлі не мають до нас претензій, живі вміють нас напружити.

Майстерню облаштували в підвалі ЖЕКу… У майстерні пахло фарбою, лаком і старим деревом, а ще чужими помешканнями, з яких притягувалися сюди для ремонту й реставрації крісла, стільці, шафи та книжкові полиці. Маріо працював тут від зими…

Десять років тому час для мене зупинився, рішуче відмовляючись рухатися далі. Механізми завмерли, серце билося так, ніби робило послугу: без претензій, проте й без гарантій. Дратувало все, навіть запах власного одягу. Тридцять років виявилися пасткою – жодної втіхи від занурення в невідоме, жодної радості від продовження початого. Лише ранковий вогонь у голові, пообідня порожнеча в горлі, різке вечірнє світло. І жорстока, на рівні віри ненависть до тих, хто намагається зробити тобі добре,...

«Два роки тому я відчував, як серце щоранку будить мене зі сну, говорячи: давай, прокидайся, ми втрачаємо час. Скільки можна спати, підштовхувало воно, підстрибуючи на місці, давай, ми пропустимо все цікаве. Я прокидався й вибігав на вулицю, і жодне з див не могло б мене тоді оминути. Два роки тому я рвав повітря легенями й був певен, що за найближчим рогом на мене чекає щось неймовірне – вогні, салюти й святкові оркестри. І хоча там насправді на мене не очікувало нічого, крім весняних протягів,...

Мрець виглядав ще гірше, ніж за життя. Сиве волосся, запалі очниці, гострий ніс, різкі зморшки на незадоволеному обличчі… Юра припускав, що той, хто повідомить лікаря, сам і буде цього мерця виносити. Тому розгорнув принесений йому минулорічний випуск «Національної географії» й несподівано для самого себе зачепився за матеріал про тваринний світ Месопотамії…

«Месопотамія» за змістовним наповненням – це дев’ять прозових історій і тридцять віршів-уточнень. Усі тексти цієї книги – про одне середовище, герої переходять з історії в історію, а потім – у вірші. Філософські відступи, фантастичні образи, вишукані метафори й специфічний гумор – тут є все, що так приваблює у творах Сергія Жадана.